Склад в гпк

Господарський процесуальний кодекс України

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. Основні положення

Глава 2. Юрисдикція
§ 1. Предметна та суб’єктна юрисдикція господарських судів

§ 2. Інстанційна юрисдикція

§ 3. Територіальна юрисдикція (підсудність)

Глава 3. Склад суду. Відводи

Глава 4. Учасники судового процесу
§ 1. Учасники справи

§ 3. Інші учасники судового процесу

Глава 5. Докази та доказування
§ 1. Основні положення про докази

§ 2. Показання свідків

§ 3. Письмові докази

§ 4. Речові докази

§ 5. Електронні докази

§ 6. Висновок експерта

§ 7. Висновок експерта у галузі права

§ 8. Забезпечення доказів

Глава 6. Процесуальні строки

Глава 7. Судові виклики і повідомлення

Глава 8. Судові витрати

Глава 9. Заходи процесуального примусу

Глава 10. Забезпечення позову

Розділ II
НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Розділ III
ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Глава 1. Письмові заяви учасників справи
§ 1. Заяви по суті справи

§ 2. Заяви з процесуальних питань

Глава 2. Відкриття провадження у справі

Глава 3. Підготовче провадження

Глава 4. Врегулювання спору за участю судді

Глава 5. Відмова позивача від позову. Мирова угода сторін

Глава 6. Розгляд справи по суті
§ 1. Загальні положення

§ 2. Відкриття розгляду справи по суті

§ 3. З’ясування обставин справи та дослідження доказів

§ 4. Судові дебати та ухвалення рішення

Глава 7. Фіксування судового процесу

Глава 8. Залишення позову без розгляду. Зупинення і закриття провадження у справі

Глава 9. Судові рішення

Глава 10. Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження

Розділ IV
ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ
Глава 1. Апеляційне провадження
§ 1. Апеляційна скарга

§ 2. Відкриття апеляційного провадження

§ 3. Апеляційний розгляд

Глава 2. Касаційне провадження
§ 1. Касаційна скарга

§ 2. Відкриття касаційного провадження

§ 3. Касаційний розгляд

Розділ V
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

Розділ VI
СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Розділ VII
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ ТА ПРО ВИДАЧУ НАКАЗІВ НА ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ
Глава 1. Оскарження рішення третейського суду

Глава 2. Видача наказу на примусове виконання рішення третейського суду

Розділ VIII
ВІДНОВЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДОМ ВТРАЧЕНОГО СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Розділ IX
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ

Проект нового ГПК: переваги і недоліки

О. Кривецький, голов. ред. НЮБ НБУВ

Проект нового ГПК: актуальні питання

Реформування процесуального законодавства в межах чергового етапу судової реформи означилося розробкою проекту нового Господарського процесуального кодексу України (ГПК). У документі розмежовано повноваження між різними видами юрисдикції, уточнено та розширено категорії справ, підвідомчих господарським судам, а також розширено юрисдикцію господарських судів, яка визначається з урахуванням не лише суб’єктного складу правовідносин, а й змісту спірних правовідносин. Редакція нового ГПК змінює традиційний підхід до видів провадження в господарському судочинстві: крім загального позовного, передбачає спрощене позовне у тих випадках, коли боржник не заперечує проти вимог заявника, та наказне провадження. Крім іншого, вводиться процедура врегулювання спорів за участю судді, розширюється перелік способів судового захисту та засобів доказування (завдяки свідкам та висновкам експертів у галузі права), запроваджуються нові правила забезпечення позову та інші нововведення. Загалом автори документа демонструють підхід до уніфікації процесів у різних видах судочинства.

Суттєвих змін зазнали й інститути доказового права, забезпечення позову та попередніх забезпечувальних заходів. Так, як докази допускатимуться показання свідків та аудіо — і відеозаписи, а нові зміни до Кодексу встановлюють гарантії від незаконного їх застосування. За словами авторів проекту нового ГПК, ці норми є відображенням світової практики і нададуть сторонам та третім особам більше можливостей доведення перед господарським судом тих обставин, на які вони посилаються на підтвердження своїх вимог.

Важливою новелою є й виключення з Кодексу інституту положення про відмову в прийнятті заяви. Існування таких норм надавало суду можливість відмовляти у доступі до суду, позбавляти заявників права на судовий розгляд. Питання ж забезпечення дотримання процесуального закону у разі подання заяви вирішуватимуться за наявності відповідних доказів за допомогою нового інституту залишення заяви без розгляду. Новими для господарського процесу також є стадії попереднього судового засідання, які даватимуть змогу для досудового врегулювання спору та належної підготовки справи до головного судового розгляду. Певні зміни в проекті нового ГПК запроваджуються і в інститутах перегляду судових актів. Зокрема, з урахуванням світового досвіду та положень Цивільного процесуального кодексу України, викладено положення щодо апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, а також більш детально регламентовано положення щодо розгляду господарських спорів за участю іноземних суб’єктів господарювання.

Одним з основних завдань редакції нового ГПК його розробники називають повноцінне забезпечення принципу змагальності сторін. Господарський процес має стати справжнім змаганням зі справедливими правилами. Цей кодекс повинен забезпечити реальну, а не формальну змагальність сторін, за якої суддя має виступати в ролі арбітра, а не слідчого, тоді як кожна зі сторін повинна довести обставини, на які вона посилається. Водночас, згідно з новим кодексом, сторони несуть ризики настання наслідків, пов’язаних з учиненням чи невчиненням процесуальних дій.

Все це викликало жваве обговорення під час дискусії «Проект Господарського процесуального кодексу: переваги і недоліки» за круглим столом, організованим комітетом з процесуального права Асоціації правників України. «Навряд чи можна говорити про глобальну реформу судового процесу, оскільки не змінюється роль судді», — зазначив заступник голови комітету, радник судової практики ЮБ «Єгоров і партнери» А. Мілютін. – Суддя повинен перестати бути слідчим, який шукає істину, і має віддати права слідчого адвокатам, а справа суду – оцінка доказів і допомога сторонам». Однак, за словами адвоката, сьогодні в Україні ми маємо не змагальний процес, а інквізиційний (розслідування). Тобто суд фактично розслідує обставини справи, натомість адвокат залишається лише спостерігачем, якого суд не бажає слухати. Правник також вважає, що судді взагалі важко буде встановити істину, адже в судовому провадженні йдеться про відтворення певних подій, вивчення того, чи відбулись вони тощо. По суті, нині в господарському процесі слово «істина» просто замінено на поняття «всі обставини справи». Ідеться про те, що відповідно до норм чинного ГПК неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, є однією з підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апеляційною. Разом з тим важко чітко визначити, що ж таке «всі обставини справи» та якою повинна бути глибина їх вивчення, адже обставини справи можна досліджувати вічно – і це суперечить принципу сталості рішення.

На думку юриста, важливо було б дуже ретельно відпрацювати розділ ГПК, який стосується доказів, порядку та строків їх надання. Зокрема, мали б бути норми, що визначали б, яка зі сторін у певних ситуаціях нестиме основний тягар доказування.

А. Ткаченко, юрист ЮК «Пронін та партнери», зазначає: «У новому ГПК слід було запровадити таке нормативне визначення принципу змагальності, за яким господарський суд буде зберігати незалежність, об’єктивність і неупередженість, здійснюватиме правосуддя в судовому процесі, сприятиме особам, які беруть участь у справі, у врегулюванні спору шляхом досягнення угоди й реалізації ними прав, передбачених кодексом».

Утім, учасники дискусії все ж визнали кроком уперед більшу деталізацію принципу змагальності сторін у ст.14 ГПК, а також назвали прогресивною ст.72 «Обов’язок доказування і подання доказів». Остання, зокрема, прямо забороняє суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За словами юрисконсульта KPMG Ukraine А. Рибака-Сікорського, позитивною є й норма, яка дозволяє суду залишити позовну заяву без руху (на строк до п’яти днів), тоді як раніше заява з помилками просто поверталася адресатові. А доцент кафедри адміністративного та господарського права ОНУ ім. І. Мечникова, кандидат юридичних наук Т. Степанова відзначила наявність певних позитивних новел у редакції нового ГПК. Зокрема, процесуальні основи для введення єдиної системи електронного провадження суду, за якої позовну заяву можна буде подавати й в електронній формі, що спростить звернення до суду, а також вирішення питання про укладання мирової угоди на стадії апеляції та касації шляхом визнання нечинним рішення суду нижчої інстанції, закріплення принципу пропорційності та арбітрування.

Цікавим у проекті є і введення інституту врегулювання спору суддею, який за заявою сторін може виступати медіатором та сприяти мирному врегулюванню спору сторонами шляхом проведення закритих (за ініціативою судді) та/або спільних нарад. Також серед важливих змін юристи називають уведення в господарський процесс можливості спрощеного провадження для справ із ціною позову до 1 тис. мінімальних зарплат або будь-яких інших – за згодою сторін.

Однак деякі новації кодексу оцінюються досить критично. Зокрема, експерти звертають увагу на ч. 2 ст. 78 нової редакції кодексу, відповідно до якої всі докази має бути подано разом з позовною заявою (крім випадків, коли сторона доведе, що зробила все, аби отримати докази раніше, але не змогла цього досягти). Але ж, згідно з редакцією нового ГПК, у господарському процесі вводиться обов’язкове підготовче засідання, яке проводитиметься не пізніше 30 днів після відкриття провадження. Певна недосконалість такої конструкції викликає питання у правників: навіщо 30 днів на відкриття провадження й 60 – загального підготовчого провадження, якщо всі докази треба подавати з позовом?

А ось завідувач кафедри господарського права і процессу НУ «ОЮА», член-кореспондент НАПрН України, доктор юридичних наук, професор О. Подцерковний відзначає: «У новому кодексі мало б бути вирішено питання загальної моделі та специфіки господарського процесу, потреби у новітніх інститутах». Також, на його думку, у документі реалізовано методологічно хибний підхід до надмірного регулювання процесуальної діяльності та обмеження самостійності суду у визначенні порядку слухання справи. Це несе загрозу використання приписів закону для зловживання процесуальними правами, зволікання процесу та спотворення його завдань.

Науковець звертає увагу на новели кодексу, які в багатьох випадках ґрунтуються на певних ідеальних моделях та умовних стандартах судочинства без прорахунку всього розмаїття правових ситуацій. Крім того, розробники документа не врахували негативних наслідків запровадження в попередні роки окремих процесуальних реформ у суміжних видах судочинства. Наприклад, це стосується наказного провадження, ефективність якого в цивільному процесі є низькою. На думку О. Подцерковного, проект нового ГПК також зберіг окремі архаїзми на кшталт вимог до господарського суду встановити «об’єктивну істину» у справі, що суперечить західному досвіду та реальним повноваженням суду в процесі доказування.

Запекле обговорення в юридичній спільноті викликало й запровадження відповідальності за зловживання процесуальними правами. Юрист практики вирішення спорів АО «Василь Кісіль і партнери» Т. Гаврилюк звернула увагу на ст.41 кодексу, яка визначає дії, що можуть кваліфікуватись як зловживання. Серед них, зокрема, подання скарги на рішення, яке не підлягає оскарженню, подання клопотання щодо вирішення питання, яке вже вирішено судом. За цього, зазначила експерт, ст. 132 ГПК надає суду можливість штрафувати порушників за зловживання процесуальними правами на суму від 5 до 50 мінімальних зарплат (від 7250 до 72500 грн) або до 100 «мінімалок», якщо йдеться про повторне порушення. Санкція може стосуватись як фігуранта справи, так і його представника. На думку деяких учасників дискусії, після таких змін володарі мантій отримають можливість суб’єктивно оцінювати ознаки зловживання сторонами своїми правами, зокрема, для встановлення безпідставності позову. Це може призвести до обмеження доступу до суду, оскільки категорію «безпідставність» не визначено у законі. Тож, навіть коли заява подана зовсім не з метою зловживання, а, скажімо так, недостатньо (на думку законників) обґрунтована, суд може визнати її безпідставною й оштрафувати позивача та його представника. І залишається лише гадати, на що перетвориться втілення відповідної ідеї у життя.

А. Кіян, старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери» наголошує: «У господарському процесі варто закріпити певні стадії розгляду спору, де передбачити для сторін обов’язок надати суду всі наявні в них докази. Також необхідно було б розширити перелік засобів доказування, що дало б можливість більш ефективно здійснювати доказування в окремих категоріях справ. Лише після цього має відбуватись повноцінний судовий розгляд». Крім того, на думку експерта, у проекті нового ГПК варто було б закріпити норму, за якою суду прямо заборонялося би приймати докази поза визначеною процедурою. Це сприяло б ефективному вирішенню спору, забезпечило б уникнення так званих «судових пасток» (коли сторона не має можливості належним чином відреагувати на раптово розкриті докази), та допомогло суду правильно оцінити факти під час вирішення спору по суті.

А ось на думку судді Господарського суду Одеської області О. Цисельського, редакція нового ГПК має ще й певні прогалини, зокрема, він не вирішує всіх питань, які виникають при відводі судді. Кодекс містить численні суперечливі положення, як-от: можливість оскарження дій судового розпорядника, покладення на представника матеріальної відповідальності за зловживання процесуальними правами тощо.

У свою чергу А. Будурова, доцент кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук, вважає, що більшість із запропонованих процедур, інститутів та механізмів мають уводитись обережно, виважено, аби господарський процес після всіх реформаторських зусиль зміг виконувати свою основну функцію – бути ефективним, простим та оперативним інструментом вирішення економічних конфліктів. З нею погоджується Т. Гладишева з Одеського апеляційного господарського суду, яка зауважує, що реформування господарського процесу мало б відбуватися за участю суддів, адже лише за умови такого кваліфікованого контролю частину пропонованих новел можна було б впровадити в господарський процес без шкоди для його ефективності. Натомість, за її словами, «маємо новий ГПК, який через нечіткі формулювання зводить нанівець спроби позитивних зрушень».

Під час обговорення проекту нового Кодексу зверталася увага й на недосконалість положень щодо альтернативних форм урегулювання господарських спорів. Так, документ залишився без деталізованих положень стосовно досудового претензійного порядку розгляду спорів. За межами юрисдикції господарських судів залишилися спори щодо захисту економічної конкуренції, справи про заперечування та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, які по суті є господарськими. Натомість уведено процедуру врегулювання спору за участю судді після підготовчого провадження. Утім, і її прописано таким чином, що це може використовуватися для зволікання розгляду справи. Вбачається, що Кодекс мало б бути доповнено в цій частині нормою про можливість застосування до сторін матеріальних або процесуальних заходів відповідальності, що стимулювало б їх до належної поведінки.

Склад господарського суду.

Основні засади формування складу суду викладено у ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, — колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних.

Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

У судах загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу.

Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг.

При визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступеня завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону.

Положення про автоматизовану систему документообігу затверджено Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України з урахуванням специфіки спеціалізації судів № 30 від 26.11.2010 року (із внесеними змінами станом на 25.01.2013 року).

Закон не містить визначення поняття «склад суду». Системне тлумачення статей ГПК дає можливість установити, що в більшості статей ГПК України склад суду означає суддів у кількості не менше трьох, які призначені для розгляду конкретної справи.

У господарському суді першої інстанції справи за загальним правилом розглядаються судом у складі одного судді. Також установлено, що будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Отже, склад суду, який розглядає справу, залежить від категорії та складності справи.

Справи у господарському суді апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, а відповідно до частини 3 статті 4-6 ГПК України, справи у господарському суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів, причому кількість суддів повинна бути непарною.

Під час перегляду рішення та ухвали за нововиявленими обставинами склад суду визначається ст.ст. 2-1, 113 ГПК України.

Справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи складом суду, повинна бути розглянута цим само суддею чи складом суду. В цьому виражено принцип, який у науці процесуального права відомий як принцип неперервності судового розгляду. Завдяки цьому принципу забезпечується цілісність сприйняття судом обставин справи, формування суддівського переконання.

Заміна судді або одного із суддів допускається у виняткових випадках, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

Відповідно до пункту 3.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли:

за два місяці до закінчення повноважень судді;

за чотирнадцять днів, якщо інше не встановлено зборами суддів відповідного суду, до початку відпустки (якщо її тривалість становить не менше чотирнадцяти календарних днів);

за три робочих дні до початку відпустки, якщо її тривалість становить менше чотирнадцяти календарних днів;

у період відпустки судді;

за один робочий день до відрядження (за три робочі дні — якщо тривалість відрядження більше 7 календарних днів) та в дні перебування судді у відрядженні;

під час тимчасової непрацездатності судді;

в інших передбачених законом випадках, у яких суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.

Принцип неперервності судового процесу виявляється і в тому, що заміна судді вимагає розгляду справи від початку.

Стаття 41. Склад учасників справи

1. У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

2. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

3. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

4. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду учасниками справи є учасники третейського розгляду, а також особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та (або) обов’язки.

5. У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:

Як у теорії так і на практиці завжди існує дискусія про можливість сторони оскаржити процесуальну ухвалу у справі та про порушення прав сторони у випадку неможливості такого оскарження. Для вирішення цього питання в процесуальні кодекси вводять статті із переліками ухвал, які можуть бути оскаржені, а також в окремих статтях, які регулюють порядок винесення певної процесуальної ухвали приписи про можливість або неможливість її оскарження.

Проте, повністю це питання поки що не вирішено і має різноманітну судову практику з цього приводу. В даному випадку ВГСУ прийшов до висновку при право сторони на апеляційне оскарження ухвали про призначення експертизи, яка до того ж нерозривно пов’язана із рішення суду першої інстанції про зупинення провадження у справі. ВГСУ скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у прийнятті апеляційної скарги та передав справу до суду апеляційної інстанції для розгляду скарги по суті на ухвалу суду першої інстанції про призначення експертизи.

ВГСУ прийшов до висновку, що відсутність у ст. 41 ГПК України — «призначення і проведення судової експертизи» та взагалі у ГПК України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов’язки учасників судового процесу, не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної скарги, оформленої згідно з вимогами господарського процесуального законодавства, за відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження. Ця відмова розглядається як порушення конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Тобто, на підставі цієї Постанови ВГСУ можна вважати, що тільки пряма заборона у ГПК України на оскарження процесуальної ухвали надає право суду апеляційної інстанції відмовляти у прийнятті до розгляду скарги, що подана учасником справи на таку ухвалу.

Питання, що суд вважає під терміном «ухвали які суттєво впливають на права та обов’язки учасників судового процесу» залишається відкритим…

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору оренди недійсним, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що підпис на договорі не належить директору підприємства. Ухвалою суду в порядку, передбаченому ст. 41 ГПК України, у справі призначено почеркознавчу експертизу; ухвалу мотивовано тим, що необхідні спеціальні знання, якими не володіє суддя, для встановлення справжності та належності підпису певній особі на спірному договорі.

Після призначення судової експертизи провадження у справі було зупинене на підставі ст. 79 ГПК України. Відповідач оскаржив ухвалу про призначення експертизи та зупинення провадження. Суд апеляційної інстанції відмовив відповідачу, суд касаційної інстанції задовільнив прохання відповідача, скасував зупинення провадження та направив справу до суду першої інстанції для розгляду.

Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що у призначенні експертизи на момент її призначення не було необхідності. Так, спірний договір фактично виконувався сторонами, про що у справі містились письмові докази — документи, які суд першої інстанції повинен був досліджувати, та яких було достатньо для прийняття рішення у справі. Дослідження цих документів не потребує спеціальних знань та залучення експерта у справу.

Разом з цим будь яке необґрунтоване зупинення провадження у справі є порушення права сторони на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку, тому судами першої та апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права, і їх акти підлягають скасуванню.

Проблемні питання застосування відводу судді в господарському процесі

Актуальною проблемою в сучасних умовах розвитку України як демократичної та правової держави є дотримання принципів законності, незалежності та неупередженості суду.

Дотримання даних принципів в нашій державі найбільш яскраво можна побачити через аналіз теорії і практики застосування відводу судді в господарському процесі.

Як відомо, право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об’єктивності та неупередженості розгляду справи. Дані гарантії закріплені в статтях 19, 129 Конституції України (Далі — КУ), ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (Далі — ГПК), ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Саме ж право на відвід судді в господарському суді закріплено в ст.20 ГПК, відповідно до якої, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений ч.3 ст. 2-1 ГПК, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід. З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів. У разі задоволення відводу (самовідводу) одному з суддів або всьому складу суду справа розглядається в тому самому господарському суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 2-1 ГПК.

І вже одразу, після аналізу аналогічних норм щодо відводу судді, а саме: ст.ст. 20, 21Цивільного процесуального кодексу України (Далі — ЦПК), ст.ст. 27, 28 Кодексу адміністративного судочинства України (Далі — КАС), ст.ст. 75, 76, 80, 81, 82 Кримінального процесуального кодексу України (Далі КПК), можна дійти висновку, що правове регулювання підстав відводу судді у господарському, цивільному, адміністративному та кримінальному судових процесах здійснено не однаково, що є прямим порушенням ст. 129 Конституції України (принципів законності здійснення правосуддя і об’єктивності та неупередженості розгляду справи).

Виникає логічне питання, чому законодавець по-різному підходить до встановлення правил відводу судді в різних галузях судочинства, якщо усі види судочинства об’єднані однією метою, а суддя виконує одну і ту ж саму роль? Єдине пояснення даної колізії я знайшла в науковій літертурі, де зазначається, що різні підходи до встановлення правового регулювання не лише відводу, а й інших процесуальних правовідносин, зумовлені різними періодами прийняття тих чи інших нормативно-правових актів. Проте, на мою думку це не є аргументом, оскільки даний факт порушує Основний Закон та права, свободи, обов’язки людини і громадянина.

Також, варто звернути увагу, що підстави для відводу судді на сьогодні передбачені у ГПК України є найменш врегульованими порівняно із цивільним, адміністративним та кримінальним процесами, оскільки у господарському процесі не передбачено такої підстави для відводу, як участь судді у попередньому вирішенні справи як свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, представника, секретаря судового засідання. Не чітко визначене і правило недопустимості повторної участі судді у розгляді справи: в цьому виді судочинства це правило обмежене лише випадком, коли рішення чи ухвала, постановлені за участю судді, скасовані.

Ще одним недоопрацюванням законодавця, на мою думку, є такі зазначені в ст.20 ГПК підставі відводу судді, як «інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості». Що входить в дане поняття? В науково-практичному коментарі Мельника М.П. зазначено, що до таких обставин зокрема можуть бути віднесені наступні випадки:

— залежність судді від особи, яка бере участь у справі, або її представника,

— суддею надана публічна оцінка обставин справи, до закінчення її розгляду (виступи в засобах масової інформації тощо),

— попередня службова діяльність судді або учасників справи,

— перебування суддів в родинних стосунках при колегіальному розгляді справи судді,

Проте, чи можна посилатися до коментаря при вирішенні справи в суді? Звісно, ні, оскільки його визначення мають лише рекомендаційний характер.

В той самий час, відповідно до пункту 1.2.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв’язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов’язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.

Тож що таке припущення, і що таке інші обставини, і де межа між ними, так і залишається незрозумілим.

Наприклад, Господарський суд сумської області, вирішуючи заяву про відвід (основними аргументами в якій були упередженість судді при вирішенні справи, односторонній характер інтонацій, реплік, запитань судді), зазначив, що «…У відповідності до ч.4 статті 20 Господарського процесуального кодексу України відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Постає питання, яким чином сторона могла довідатись до розгляду справи по суті про упередженість судді, характер його інтонацій, реплік, запитань? І якщо відповідно до ст.20 , заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті то на яких підставах суд відхиляє таку заяву?

Ще одним, не менш важливим не доопрацюванням законодавця, на мою думку, є те, що відповідно до ст. 20 ГПК, питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів. У разі задоволення відводу (самовідводу) одному з суддів або всьому складу суду справа розглядається в тому самому господарському суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу. Тобто, суддя сам вирішує питання про власний відвід. І як ми після цього можемо говорити про неупередженість та незалежність суду?

Проаналізувавши практику вирішення питання про відвід судді, я можу констатувати, що із 30 заяв про відвід судді, тільки одна задоволена, хоча аргументи сторін практично ідентичні. На мою думку, підставою цьому слугувало те, що суддя не бажаючи розглядати справу (через її складність, резонансність, «скандальність») задовольнив таку заяву про відвід, посилаючись при цьому на інші обставини.

І замість того, щоб врегулювати належним чином вищезазначені прогалини в законодавстві, створюються все жорсткіші умови для сторін, а саме згідно із пунктом 1.2.5. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», слід розцінювати як зловживання учасником судового процесу своїми процесуальними правами, зокрема, подання ним другої і наступних заяв про відвід судді (суддів) господарських судів з одних і тих самих підстав (у тому числі з викладенням відповідної заяви в іншій стилістичній формі), або, хоча й з інших підстав, ніж у первісній заяві, але з таких, що з урахуванням обставин справи були або мали бути відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, і, отже, повинні були зазначатися саме в ній.

Так, звісно затягування процесу є нерідким зловживанням сторін, проте чи не є введення таких жорстких норм порушенням іх прав встановлених Конституцією України?

Тож, на мою думку, перш за все, затвердити єдині об’єктивні та суб’єктивні підстави відводу суду, порядок вирішення заявленого відводу різних видах судочинства з однаковим їх визначенням, якщо інше не випливає із специфіки окремого виду судового процесу. Це узгоджується із єдиними принципами та підходами щодо організації і здійснення судочинства.

Також, коректно викласти зміст підстав відводу судді, який прямо не дозволяв би останньому оцінювати за своїм переконанням обставини, які виникли і свідчать про упередженість суду, та сумнів заявника, а також приймати рішення на підставі власного розуміння і оцінки.

І на сам кінець, необхідно здійснити заміну суб’єкта, який повинен вирішувати заяву про відвід. Наприклад, віднести вирішення цього питання до повноважень іншого судді суду, в якому розглядається справа.

Топ-10 змін ГПК від судді Верховного Суду

1. Уніфіковано термінологію та процедури

У тексті прийнятих нових кодексів законодавець уніфікував термінологію та основні процедури, які застосовуються у господарському, цивільному та адміністративному судочинстві із збереженням специфіки завдання судочинства кожної юрисдикції. Така уніфікація форми для різних видів судочинства буде зручною і корисною як суддям, так і передусім особам, що беруть участь у справі, відпаде можливість процесуальної плутанини та втрати можливості для вчинення необхідних учаснику процесу процесуальних дій через розбіжність назви подібної процедури чи дії.

2. Встановлено завдання та засади судочинства

У новому ГПК передбачно загальні положення про завдання та основні засади господарського судочинства. Так, завданням господарського судочинства таким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, що зосереджує господарські суди саме на вирішенні існуючих спорів на засадах передусім верховенства права, запроваджено також такі засади, як диспозитивність, пропорційність, розумність строків розгляду справи, що є визначальними при використанні судами їх дискреційних повноважень.

3. Розширено способи судового захисту

Новий ГПК розширив способи судового захисту, зокрема, передбачив можливість захисту прав не тільки у спосіб визначений законом або договором, але і в інший наведений у позові спосіб, який не суперечить закону та ефективно захищає право. Також наведені у ГПК визначення змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві змінюють завдання та функції судді в процесі, змінюючи вектор з його ролі як одночасно судді, слідчого та адвоката в господарській справі на організацію господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов’язків.

4. Впроваджено нові правила юрисдикції

Новим ГПК впроваджуються нові правила юрисдикції, змінено підхід до визначення юрисдикції, а саме, юрисдикція розмежовується передусім в залежності від предмету, а не тільки суб’єктного складу сторін спору. Визначаючи можливість поєднати в одному позові разом з основними позовними вимогами також похідні, навіть якщо вони окремо мали би розглядатися за різними правилами судочинства, законодавець скорочує час, необхідний особі для повного захисту свого права чи інтересу, покращує ефективність судочинства, адже за попередньо діючими правилами підвідомчості особі довелося б для досягнення такого самого результату звертатися до різних судів двох або й трьох юрисдикцій. Так, наразі до юрисдикції господарських судів відносяться справи за вимогами щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору.

5. Впроваджено інститут свідків

Суттєвим нововведенням ГПК є те, що показання свідків можуть бути джерелом доказів і в господарському процесі, хоча й з особливостями їх подання та обмеженням застосування. Передусім це стосується корпоративних спорів, адже до передачі цієї категорії спорів господарським судам учасники корпоративного спору мали право посилатися на покази свідків для встановлення відповідних обставин, які могли бути підтверджені їх показаннями. Водночас у зв’язку з особливостями розгляду та вирішення господарських спорів на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах (стаття 87 ГПК України).

6. Встановлено новий порядок подання доказів

Для забезпечення належного та якісного розгляду справи, можливості учасникам процесу належним чином реалізовувати свої права, законодавець передбачає правило швидкого та повного подання ними наявних доказів по справі — разом з позовом чи відзивом на позов, а також наслідки порушення такого правила та встановлених строків подання доказів, адже в такому випадку суд ці докази не приймає.

7. Передбачено наказне провадження для окремих категорій справ

Також в новому ГПК для спрощення та прискорення певних категорій справ передбачена можливість розгляду таких справ у формі наказного провадження у випадку наявності вимоги про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Одночасно законодавець вніс зміни до Закону України «Про судовий збір», знизивши ставки судового збору для заяв про видачу судового наказу.

8. Змінено порядок обчислення судового збору

Враховуючи впроваджене відповідно до засади диспозитивності господарського судочинства обмеження здійснення апеляційного та касаційного перегляду доводами та вимогами апеляційної чи касаційної скарги, внесено відповідні зміни до Закону України «Про судовий збір»: визначення розміру належного до сплати судового збору пов’язано саме з розміром оспорюваної суми.

9. Запроваджено «електронний суд»

Новим в ГПК є впровадження системи «електронний суд». Основна мета такої системи полягає в:

— спрощенні доступу до правосуддя (максимальне застосування інформаційних технологій, можливості вчинення всіх процесуальних дій через засоби електронного зв’язку з відповідними механізмами ідентифікації та безпеки);

— забезпеченні швидкого і зручного доступу громадян до інформації про рух справи, час і місце її розгляду, обміну процесуальними документами між судом та учасниками судового процесу із застосуванням електронного цифрового підпису;

— налагодженні процесу оперативного обміну інформацією в електронному вигляді між судовими установами, учасниками процесу, а також іншими державними структурами;

— можливості сплати судового збору з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу.

10. Встановлено відповідальність за зловживання процесуальними правами

Новим ГПК запроваджено механізм запобігання зловживанню процесуальними правами. Це, зокрема запобігання «позовам-клонам» та іншим інструментам маніпуляції розподілом справ, «міжсобойним» справам, умисному затягуванню справи, маніпуляції підсудністю. Так, ГПК містить статтю «Неприпустимість зловживання процесуальними правами», яке може проявлятись у вигляді подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню; подання позовів до одного й того ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; укладання мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення третіх осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Крім цього, новий ГПК передбачає заходи дієвої відповідальності за зловживання правами: покладення на таку сторону судових витрат, незалежно від результатів вирішення спору, штраф — від 1 до 10 прожиткових мінімумів працездатних осіб ( з 01.01.2018 від 1762 грн. — 17 620 грн.) (якщо повторно, то від 5 до 50, з 01.01.2018 від 8 810 до 88 100 грн.). Окремий наслідок маніпулювання автоматизованим розподілом справ — повернення позовної заяви. За неподання доказів за вимогою суду передбачено такі наслідки: штраф від 1 до 10 прожиткових мінімумів працездатних осіб ( з 01.01.2018 від 1762 грн. — 17 620 грн.) (якщо повторно, то від 5 до 50, з 01.01.2018 від 8 810 до 88 100 грн.), несприятливі наслідки для порушника у доказуванні (визнання обставини, на підтвердження якої витребовувався цей доказ або відмова в її визнанні), розгляд справи за наявними доказами, залишення позовної заяви без розгляду (якщо докази не надає позивач), тимчасове вилучення доказів державним виконавцем.